Школа

Моя школа – мій п’єдестал… Погляд через півстоліття

У нашому непростому житті часто зринають чудові, незабутні спогади, які надають оптимізму та нових життєвих сил. Серед таких спогадів найдорожчими є шкільні та студентські роки. Найяскравішими є спогади про школу, де ми отримали базові знання, про вчителів, які вкладали в наші голови не лише знання, але й культуру, манери поведінки, любов до України та історію нашого краю, культуру мовлення рідною мовою та розуміння іноземних мов….

Це перше, що зринає у вдячній пам`яті про мою маленьку Alma mater – Тернопільську середню школу N 3.

Скільки разів виводила цю назву в щоденнику, на  обкладинці кожного  зошита і навіть не здогадувалася, що всі ті знання, які я отримала в рідній школі,  знадобляться мені у житті.

Незмінним директором школи у нас був  молодий, стрункий, строгий і вимогливий Степан Іванович Дудяк.

Тому, згадуючи свої чудові роки навчання (1971-1981), хочу коротко розповісти сьогоднішнім школярам про епоху без інтернету, в проміжку між 100-річчям В.І. Леніна та Олімпіадою в Москві та про те, якою була тоді СШ N3 і який вплив вона мала на моє становлення в подальшому житті – кандидата медичних наук, доктора медичних наук, професора та тричі академіка різних академій і просто жінки – лікаря, науковця,  педагога, інвентора, інноватора, і не просто української жінки – жінки з трьома вищими освітами та business-woman – керівника приватного наукового центру трансферу медичних технологій “ІстинаVeritas”. Ось так все просто і так складно.

Але все по порядку. Намагатимуся дотримуватися хронології та утримувати інтригу свого успіху.

Перший раз у перший клас!

Моя перша вчителька – Фаїна Матвіївна Кушнірська – вчителька строга і водночас вона була для класу як любляча мама, квочка. Вона встигала контролювати весь клас з 40-ка учнями, викладати так усі уроки, що знання навічно засідали в голову і там отримували постійну прописку.

 

 

Свято Букварика (осінь 1971р.)

Чомусь найбільше згадую тему дроби, яка за десять хвилин стала зрозумілою на віки вічні. Пояснення Фаїни Матвіївни було просте: на столі з’явилося тістечко з їдальні, яке вона розрізала на декілька частин. Порізане на різні частини тістечко, яблучко, бутерборд  були поясненням до теми дроби.  Кожен озвучив свій дріб і свою частинку наочного матеріалу…, з’їдав.

Тоді ще ніхто пафосно не говорив про педагогіку, але результати такого наочного смачного навчання залягли в дитячі голови назавжди.

1б клас (1971-1972 н.р.)

з першою вчителькою Фаїною Матвіївною Кушнірською

Вже пізніше, коли я щось пояснювала експромтом власним дітям з шкільної програми, вони в мене із здивуванням запитували: «Звідки ти це все знаєш?!». У відповідь звучало єдине і це стосувалося практично усіх предметів зі школи: «Нам це все вклали в голову красиво, логічно і … назавжди!».

Природознавство, ботаніка, зоологія, знання про людину, загальна біологія

Уроки про природу були моїми улюбленими предметами. З дитинства любила і продовжую любити квіти, тварин, людей. Завжди захоплююся красивими краєвидами, люблю гори, море, сади, квітники, пустелю та ін.

В кожному куточку планети є своя краса. Природознавство було і залишається моїм улюбленим предметом, любов до Природи червоною ниткою проходить через усе моє життя: від власної грядки з квітами до конвалій зимою на підвіконні, від власного розарію з начеренкованих троянд достворення власноруч саду у горщиках в Аравії.

Мій кабінет завжди в квітах, квіти стали невід’ємним атрибутом мого робочого та домашнього довкілля.

Незмінним вчителем з біологічних дисциплін та чудовим наставником в моїх перших наукових дослідженнях була вчителька біології – Олександра Андріївна Лабо. Вона вела біологічний гурток, який я завжди відвідувала, готувала нас до біологічних олімпіад. 3 роки поспіль  в старших класах я була переможцем міської олімпіади з біології.

На біологічний гурток приходили учні різних класів. Про серйозність гуртка свідчить такий  факт – на одному із засідань обговорювалася новітня тема – в майбутньому м’ясо може бути з мікроорганізмів(1978! рік). Тоді це виглядало як дика фантастика. А вже через 20 років це стало реальністю.

В підсобці  ми мали свою маленьку біологічну лабораторію: вирощували квіти, проводили експерименти, доглядали живий куточок, готували лекції, які потім читали учням молодших класів.

В старших класах до біологічного гуртка приєднався і медичний гурток в медінституті на кафедрі фізіології, де ми могли ближче познайомитися з базовими знаннями з медицини – фізіологією життєдіяльності тварин та людини. Це вже була профорієнтація на лікарську професію.

Ораторське мистецтво

Такого предмету не було у нашому щоденнику де-юре.  Але вчителі де-факто вчили цьому нас повсякчас – на уроках політінформації, які практично були нульовими уроками і починалися о 8 годині ранку. Тут обговорювалися усі останні політичні новини. Це було формування політичного світогляду підростаючого покоління в дусі будівника комунізму. Сьогоднішній молоді це важко зрозуміти, однак з тих часів навички короткого конспектування інформації, тезового нотування, усної доповіді, дискусії, емоційного висловлювання власної думки були безцінними  і пригодилися у дорослому житті.

Перший досвід ораторського мистецтва лектора – це розповідь учням молодших класів про птахів без підглядання в чернетку доповіді я отримала з уст вчителя біології Олександри Іванівни. Вона тоді чітко дала установку: «Щоб вас слухала малеча – це має бути цікаво і без підглядання в конспект!».

Переломний період: перші серйозні випробування

В 5-му класі в мене був переломний період, як у прямому, так і в переносному  сенсі. Я зламала обидві гомілкові кістки і півроку перебувала на лікуванні в лікарні на витяжці та в гіпсі вдома.

Вчителі приходили до мене додому: приймали заліки, контрольні роботи, виставляли оцінки за чверті. Цей період  став справді переломним:  з одного боку, я зрозуміла, що всі мої знання завжди при мені і я не потребую підказок, шпаргалок та ін. засобів оренди чужих знань.

Саме робота з вчителем сам на сам удома сформувала таку чітку життєву позицію: знання їсти не просять, а їх вага за плечами з точки зору фізики нікчемна, але цінність (тобто їх значення) неоціненне!

І другий цікавий висновок: завдяки маминим однокурсникам-травматологам, я вийшла з цього важкого перелому(осколковий перелом обох гомілкових кісток із зміщенням) без операції, без рубців на ногах і з великою повагою до знань лікарів, які змогли мене врятувати від інвалідності.

Менш ніж за рік, я вже відновилася у самостійній ході, грала у пляжний волейбол і бігала без видимих вад ходи. Це був перший досвід відчуттів важкохворого та споглядання себе з боку сторонніх людей як на безнадійно хвору людину, який я винесла на своїх плечах і запам’ятала на все життя. Варто було побути в оболонці хворого, обмеженого в можливості самостійного пересування протягом півроку, щоб зрозуміти весь біль, відчай і сумніви таких хворих у їх світлому майбутньому.

З того часу, я однозначно вирішила, що буду лікарем і чуйно ставитимуся до моїх пацієнтів. А фраза моїх батьків: «Будучи біологом, ти будеш компетентна в ботаніці та в зоології, а ставши лікарем, ти ще зможеш допомагати не лише рослинам і тваринам, але й  людям!». Це була дуже коротка, але така глибока фраза, яка стала останнім акцентом в мій історії з переломом ноги, а точніше з тотальним переглядом моїх, ще не зрілих, цінностей у житті.

Весною, повернувшись у свій 5-й клас після піврічної відсутності, я чітко знала,  що я буду лікарем.

За півроку лікування я стала дорослою, перелом справді став переломним у моєму житті. І твір на тему «Найдорожча мені людина», звичайно, був присвячений лікарям, які повернути мені радість самостійного пересування після дуже важкого перелому обох гомілкових кісток в нижній третині з численними уламками і їх зміщенням вздовж осі кістки. Це був мій перший твір, коли я відчула музу у скрипі пера. З того часу всі мої твори стали ліричними і наповненими чуттєвістю, вдячністю людям і любові до навколишнього світу. Так проявилася моя любов до української мови та літератури.

Українська мова та література

Це були чудові уроки в нашого класного керівника Любові Михайлівни Краглик, яка дозволяла тримати відкритою книгу і відповідати.

Основна теза її педагогічного таланту полягала у глибокому переконанні, що в учня завжди повинна бути можливість дивитися у відкриту книгу: знання доступні лише з відкритої книги, а закрита книга знань не дає. В п’ятому класі Любов Михайлівна запровадила нове правило: кожен найкращий твір класу переписувався автором в почесний альбом кращих творів класу. Мій твір про найдорожчу мені людину – лікарів, які врятували мою ногу, став одним з перших в цьому альбомі.

Вже в старших класах завучка школи, вчителька української мови та літератури Людмила Юріївна Лазарчук відшліфовувала цей талант вихлюпувати на папір думки, почуття, емоції і навчала як це робити красиво і коректно, як вибирати правильні синоніми і формувати багату мову без тавтологій.

Вчителі моєї школи вчили нас не лише любити рідну мову, вони прищеплювали культуру красивого мовлення, цитуючи «Як парость виноградної лози, плекайте мову!». Сьогодні, коли чую суржик, розумію, що чую людину, яка не здатна до саморозвитку, самоідентифікації та самоповаги.

Наші вчителі прививали любов до оідної мови, літератури, історії рідного краю та ідетичності українця. Наше покоління не дозволяє собі говорити суржиком, наша розмовна і писемна мова багатогранна, соковита та красива. Це все завдяки нашим учителям, які зуміли вкласти в душу повагу до української самоідентичності.

Англійська як іноземна мова

Так, це була специфіка викладання в СШ N3, яка в наш час була найкращою школою в Тернополі за рівнем знань і, сподіваюсь, зараз залишається такою!

СШ N3 була і залишається спеціалізованою школою з англійської мови. Це була єдина на той час в Тернополі школа, де англійську вивчали з першого, а не з п’ятого класу. Так, ми вчили її з азів: красивого підручника з малюнками – лялька, ручка, олівець, кольори, цифри і т.і.

Це були основи іноземної мови, з яких починалися граматика, письмо, читання, вимова та розмовна мова.

У нас не було вчителів – носіїв мови, але граматиці, написанню та словарному запасу, який ми освоїли в рідній школі, може позаздрити будь-який іноземець. Мій шкільний запас англійської був настільки великим, що перекривав рівень знань в інституті та при здачі кандидатських іспитів.

Водночас наукові поїздки в Європу та в інші країни світу завжди пов’язані зі спілкуванням англійською мовою, основні знання з якої я отримала в СШ N3. І це в той час, коли лінгафонні кабінети лише з’являлися в країні. Так, школа дала такі знання, які на сьогодні дозволяють вільно спілкуватися з іноземцями, листуватися, розмовляти, дискутувати.

Мої ровесники, які почали вивчати англійську мову в 30-річному віці після Поморанчевої революції не змогли досягнути того рівня вільного володіння мовою, оскільки фактор часу нам спеціально виділений в дитинстві та в шкільні роки для накопичення знань. Далі часу на навчання стає все менше, а необхідність у застосуванні знань стає все нагальнішою.

 

З учителів англійської мови згадую Катерину Федорівну Гоголенко (яка у похилому віці на канікулах навчала і моїх дітей) та Ігора Васильовича Гриненка,  вчителя з технічного та війського американського перекладу Броніслава Францовича Гощинського.  Англійською мовою ми читали іноземну літературу і навіть мали окремі уроки зарубіжної літератури англійською. Ось так нас тоді навчали!

Нам не пояснювали навіщо це викладають, але програма була програмою обовязковою для вивчення. Тоді ніхто з нас навіть не посмів висловитися на кшталт: «Мені це не пригодиться у житті!». У нас навіть в думках не було такого глуму! Для всіх, хто свято вірить в неуцтво, скажу відверто: «Все, що я вивчала у школі,  усі ці знання мені рано чи пізно знадобилися у житті: хімія, географія, фізика, математика, креслення, співи, малювання, і навіть фізкультура…!   Так, усі знання потрібно було витягати з глибин пам’яті і застосовувати в нових проектах!

Знання англійської мови знадобилося і для написання та перекладу моїх монографій. Для мене давно стало правилом: спочатку публікую монографію українською, потім російською та англійською мовами.

Понад 10 моїх монографій перекладені на англійську мову.

Російська мова і література

Цей предмет вивчався у всіх пострадянських країнах. Російську мову чула лише на уроках росмови, тому важко було вивчити її досконало як розмовну мову. Однак писати, читати російською, правильно висловлюватися нею (в кращому розумінні цього слова), школа, а саме  Майя Олексіївна Водоп’ян, дала ці базові знання грамотної та літературної російської мови. Пізніше, коли вже потрапила в Київ за розподілом після завершення медінституту, мала можливість відпрацювати розмовну практику.

Однак, моєю життєвою позицією та рідною мовою була, є і залишається українська мова. Я нею спілкуюся в сім’Ї, в колективі, в побуті, у житті.

Російську використовую у двох випадках: спілкування в Росії з колегами на виставках і російськомовними іноземними партнерами по технологічному бізнесу (сьогодні багато іноземців у світі, які навчалися в СРСР і вільно володіють російською мовою – Сірія, Куба, Китай).

Другий випадок – це демонстрація грамотної української та російської мови у випадку, коли особи з українською меншовартістю нехтують українською мовою і сприймають її як мову селян. Тоді проговорюю їм все красивою українською, а потім популярно пояснюю красивою російською.

Кожен співрозмовник, який зацікавлений в донесенні необхідної інформації та в обміні думками, зазвичай використовує різні мови.

Людина, яка знає лише одну мову, залишається з мінімумом шансів для порозуміння.

Хімія

 Знання з цього предмета у моєму житті:

• поєднання різних медикаментів у коктейлях для отримання синергії речовин і формування високих ефектів одужання від різних судинних та мозкових патологій,
• підбір концентрації ліків та титрування їх розведення у медикаментозних коктелях, крапельницях та ін.

Наша вчителька Наталя Феодосіївна Величко спочатку, у 7-му класі, була надзвичайно вимогливою, поки   вкладала навічно в нашу голову всю таблицю Менделеєва. Потім,  вже в 9-10 класах, із захопленням  мандрувала з нами на уроках неорганічної та органічної хімії по світу хімічних реакцій та хімічних перетворень.

Наталя Феодосіївна була класним керівником нашого 10-Б класу, доклала всіх зусиль, неначе мама-орлиця, щоб ми відчули себе захищеними під її крилами.

Наталя Феодосіївна мала цікаву звичку: Задавши питання, вона давала паузу для останнього підглядання у підручник, супроводжуючи класичним речитативом:  “До дошки піде учень або учениця, товариш або товаришка (у цей час ми головами лягаємо на парти в хім-кабінеті, аби вона нас не помітила) і востаннє хапаємо дозу знань з підручника.  Після оголошення імені учня, який йде відповідати до дошки, весь клас розслабляється.

Це була вчителька, у якої в молодості були лише дві цифри в арсеналі оцінки знань учнів: два і п’ять. Вже пізніше, коли ми зустрічалися в неї вдома через багато років після закінчення школи, вона призналася, що розширила діапазон оцінок до одиниці – з тим, щоб можна було з часом почути від учня правильну відповідь і виправити одиницю та четвірку.

Так, це був час, коли ми навіть подумки не уявляли, що можна щось перездати завтра, післязавтра, через тиждень, місяць, рік. Такого не було: тут і зараз, сьогодні ти отримував за сьогоднішні знання. Якщо вийшов якийсь збій – одиниця, це був виняток, для того, щоб не зіпсувати оцінку в чверті, в році. Кожен вчитель відчував рівень свого учня і чітко тримав учнів в тонусі, щоб максимально широко і глибоко розвивати талант кожного з нас.

На ювілеї в Наталії Феодосіївни вдома (2010р.)

Фізика

Знання з цього предмета у моєму житті:

• фізика руху крові проти сили земного тяжіння,
• фізика ультразвуку для отримання ультразвукового зображення різних тканин і судин живого людського організму,
• ефекти кавітації, поглинання та відбивання ультразвукових хвиль та ін.

Вчителями фізики у нас були Йосип Михайлович Шостак та директор школи Степан Іванович Дудяк. Виваженість, вимогливість, відповідальність, чудові лабораторні роботи в класі фізики запам’яталися назавжди. А базові знання з механіки, електрики, електроніки, оптики  знадобилися мені в практичній роботі з медичною апаратурою та при викладанні медичного приладобудування в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут».

Вже пізніше на цю канву механіки я наклала базові знання з гемодинаміки та гідродинаміки (науки про рух крові та рідини, дізналася, що кров є ненютонівською рідиною і тому має свої специфічні риси та властивості).

Так формувалися мої власні унікальні інноваційні судинні технології, корені яких сягають глибоко в мої шкільні знання  про рух рідини за і  проти течії, під дією та проти дії Земного тяжіння (венозний та артеріальний   потоки крові).

В 9-му класі у нас було 2 класних керівники: Йосип Михайлович Шостак та Ігор Васильович Гриненко. Зараз вже зрозуміло, що 9-б після відходу на пенсію Любов Михайлівни був у глибокому підсвідомому протесті. Уроки зривали на раз-два-три.

Після поїздки в Прибалтику разом з Йосипом Михайловичем та Ігорем Васильовичем на зимових канікулах наш 9-б клас справді якось вгамувався.

Надалі класним керівником 10-б стала наша нова мама – Наталя Феодосіївна Величко, вчитель хімії, якій вдалося викристалізувати цінності, закладені Любов Михайлівною і очолити лідерство в класі, об’єднати клас в єдине ціле.

Математика

Знання з цього предмету у моєму житті:

• математичне моделювання логіки функціонування живого організму,
• математичне моделювання в підборі медикаментозного лікування при різних нозологіях та ін.

Незмінним вчителем математики була Тетяна Олександрівна Яремчук, яка завжди йшла на крок попереду шкільких програм, давала складні задачки і додатково займалася з тими учнями, в яких бачила перспективу для їх подальшого розвитку.

Тетяна Олександрівна стала для мене взірцем істинності, прямолінійності та правди, пунктуальності та чіткості у всіх моїх діях та поступках.

Геометрія та стереометрія

Знання з цього предмета у моєму житті:

• просторова уява, яку формували на уроках геометрії та стереометрії, потрібна мені усе життя: орієнтація на місцевості та з використанням автомобільних атласів, потім GPS-навігація в 2D та в 3D-режимах.
• А варіант застосування ультразвукових досліджень в щоденній медичній практиці – без просторової уяви кута зрізу печінки, нирок, мозку та ін. нормальна діагностика просто неможлива.
• Формування в уяві 3-D просторової моделі геометрії судинного дерева в людському організмі – ангіоархітектоніки, – це вже вищий пілотаж, який знову ж таки базується на набутих навиках стереометрії зі шкільної парти.

Це був один з найцікавіших предметів, коли потрібно було поєднати думку, логіку, аналітику, просторову уяву і творчість.  Спочатку це було важко і водночас цікаво. Уроки математики перетворилися на політ у 3D простір (тоді ми ще не знали що скоро це стане реальністю).

Географія та історія

Кожна інтелігентна людина повинна знати історію свого краю, своєї країни, свого континенту та світу, щоб розуміти звідки вона родом, яка глибока історія її народу  і яка славна велич її нації, щоб не плазувати перед ворогами, недругами та окупантами.

Саме ці глибокі знання я отримала на уроках історії в Ніни Леонтіївни  Бойчук та на уроках географії в Ольги Миколаївни Зарваницької. На той час Ніна Леонтіївна нам давала глибокий екскурс в історію – причини, приводи, уроки, наслідки революцій, повстань, воєн, дати боїв, які ми знали напам’ять. Тоді це була необхідність «зазубрити» напам’ять, потім ці знання сформували світогляд і власне бачення багатьох світових ситуацій.

Ніна Леонтіївна ввела спеціальні уроки з історії рідного краю, історії України, що дозволило глибоко вивчати історію Тернопільщини, Західної України. На цих уроках ми чули багато цікавого, несподіваного, однак ці знання формували усвідомлення величі українського народу, нашого родоводу, що в подальшому сформувало належну самоідентифікацію українця. Ніхто з моїх однокласників у житті не спілкується російською мовою, усі застосовують чисту, грамотну українську мову і формують таке українофільне оточення навколо себе. Це заслуга моїх вчителів та рідної школи.

Ще раз наголошую: Всі знання отримані в школі, стали канвою для подальшого розвитку та удосконалення!

Знання географії та історії використовую як в повсякденному житті, так і в подорожах світом. Часто наукові конгреси поєдную із додатковою відпусткою для вивчення країни. Так з’явився у моєму житті науковий туризм.

Багато подорожую Європою. Останні 10 років несподівано для себе відкрила арабський світ. Султанат Оман став для мене другою батьківщиною.

Уроки фізкультури

Фізичній культурі в мої шкільні роки віддавалася належна увага з боку держави, зокрема фізкультура виконувала профілактичну функцію при втомі пальців руки, при формуванні навиків письма, профілактиці сколіозу з підбором відповідного розміру парт,  вранішній гімнастиці на свіжому повітрі восени перед початком уроків та власне уроки фізичної культури як варіант формування здорового способу життя в русі, в активній життєдіяльності.

Наші вчителі фізкультури Станіслав В’ячеславович  Рознятовський та Неля Семенівна Гаврилюк були дуже строгими і вимогливими щодо дисципліни та результативності уроку і, водночас, відповідальними за безпеку і уникнення травм під час фізичних вправ, стрибків у пісок, зі списом, у грі в баскетбол та волейбол, вправах на брусах.

Фактично, на уроках фізкультури ми поступово оволоділи усіма базовими видами спорту – від баскетболу і тенісу до вправ на брусах, плавання  та лижних естафет. Саме участь школи у міських олімпіадах, кросах, лижних гонках і естафетах було честю для кожного учня.

Найбільше мені запам’яталися наші змагання з лижних перегонів, коли ми відчували лікоть один одного як єдиної команди, яка відстоювала честь школи. Вже пізніше почула від колег цікавий меседж – заняття спортом дозволяє дитині відчути смак перемоги і сформувати характер лідера.

Однозначно, що любов до спорту я пронесла через все моє життя: ранковий крос на центральному стадіоні став звичним у старших класах, плавання і пірнання з маскою, бадмінтон, настільний теніс, велосипед, піонербол та пляжний волейбол (як варіант відновлення ходи після перелому ноги), катання на ковзанах (тоді ми захоплювалися фігурним катанням, намагаючись повторювати на ковзанці деякі елементи, побачені з екрану телевізора), інколи з хлопцями грали в футбол та хокей.

Зимою основним захопленням були санки та лижі: вже навіть в студентські роки любила пройтися замерзлим озером на лижах до дальнього пляжу і назад. Це був чудовий релакс і водночас відчуття тонусу у власному тілі.

Поступово базові види спорту обростали похідними: спортивні стрільба з автомата та з пістолета(студентські роки), біатлон.

Вже в дорослому житті захопилася  моржуванням (десь з 30-річного віку), віндсерфінгом,  водними лижами та  кейтсерфінгом (з 50-річного віку) і досі відчуваю море насолоди від такого виду відпочинку, коли фізична активність, милування природою та активний відпочинок  поєднуються воєдино.

Практично володію всіма видами спорту. Думаю, що мій чоловічий характер сформований завдяки спортивним секціям та регулярним заняттям спорту.

Таким чином, школа заклала любов до активного відпочинку та сформувала турботу про власне  здоров’я.

Військова підготовка

Уроки військової підготовки та цивільної оборони були нормою для старших класів середньої школи в Радянському Союзі. Ідеологія захисту Батьківщини, громадянської позиції щодо повсякденної бойової готовності до можливого нападу ворога прищеплювалася з юності. Захист Батьківщини як почесний обов’язок, мирне небо над Землею були ключовими аксіомами, які закладала радянська школа підростаючому поколінню.

Ми не одягали війської форми на ці уроки, але дисципліна тут була значно вища, ніж на уроках фізкультури. Вчитель військової підготовки  Роман Васильович Звьоздін  розпочинав урок з лінійки, приймав звіт-привітання від чергового  по класу, далі навчав азам військової дисципліни, поводження зі зброєю, формував базові навички стрільби з автомата Калашнікова.

Пізніше, в студентські роки, ці знання та досвід знадобилися мені на уроках стрільби у тирі, як з автомата, так і з пістолета  та на змаганнях з біатлону. Лише відчувши напруження усіх м’язів руки при стрільбі з пістолета, зрозуміла, що наведення «мушки» і утримування позиції руки при стрільбі – це теж тренування м’язів, синхронізації функцій ока та мозку, опорно-рухового апарату та координації рухів.

Тоді ми ще не усвідомлювати наскільки важливо вміти захищати себе, свою родину та Батьківщину. Тоді це були просто гасла, які вкладалися у голову як аксіома. Тепер кожен відчув необхідність такої підготовки.

Сьогодні в час військових дій в Україні, розумієш, що в ті часи нас вчили бути бійцями, нас вчили захищати Батьківщину, давати відсіч ворогу і бути готовим у будь-який час дати відсіч ворогу.

Фраза: Захист Батьківщини є почесним обов’язком кожного громадянина України чітко вкарбовувалася не лише в пам’ять, але й в душу кожного учня – свідомого громадянина України.

Серед предметів, які ми вивчали, були й прості уроки формування трудових навичок, музики і співів.

Уроки праці

В наш час були уроки трудового навчання, які проводила Олександра Григорівна Сухецька: дівчата вивчали кулінарію, отримували базові знання з крою і шиття, в’язання, сервірування столу і домогосподарства – усього, що потрібно майбутній дружині, щоб утримувати в красі і затишку власну оселю.

Хлопці освоювали ази столярства та токарства, креслили і виготовляли коробки, полички, дрібні металічні деталі в спеціальній мастерні на першому поверсі.

Це були цікаві  уроки, коли ми вчилися варити картоплю з м’ясом і потім пригощали хлопців, робити канапки, кроїли і шили хусточки і фартушки, щоб бути ошатними господинями.

Мені подобалася кулінарія, на канікулах готувала татові обіди, у вільний час пекла тістечка і претендувала на випікання тортів. Але була одна проблема – не знала як красиво оформити край і верх торту. В подальшому (вже в студентські роки)  удосконалила ці навики в кондитерському цеху, де вчилася оздоблювати торти і тістечка.

Любов до в’язання проявилася в переломний період – в ліжку вив’язала собі шапку-косинку, літню ажурну жилетку), надалі багато в’язала костюмів і плать, освоїла машинне в’язання.

В студентські роки займалася в гуртку моделювання одягу  при Палаці піонерів і шила собі плаття, освоїла техніку рішел’є.

Зараз часу на це зовсім немає, однак ці навики, однозначно, мені стають у нагоді, коли формую в’язану чи вишивану модель власного одягу.  Далі – робота майстрів відповідного фаху, які при першому знайомстві завжди приємно здивовані, що я з ними розмовляю їх фаховою термінологією. Так,  українська та арабська колекції мого гардеробу – це мій стиль та мої ідеї, але виконання, пошиття – це вже заслуга фахівців.

Якби не було цих базових знань зі школи, я б ніколи не вийшла на свій власний стиль одягу.

Сьогодні у мене є власна унікальна колекція одягу та прикрас в українському та арабському стилях.

Уроки співів

Були у нас і такі уроки, коли ми всім класом вивчали музичну грамоту та співали під акордеон. Значення цих уроків ми зрозуміли набагато пізніше. А одну з пісень, які вчитель презентував нам про рідний край і сказав, що де б ми не були ви завжди зможете її заспівати і представити Галичину у світі. Так і вийшло, пісню «Черешневі віти» не раз співала в колі друзів, гостей. Вона справді стала моєю візитівкою про мою улюблену малу Батьківщину – Тернопілля.

Уроки малювання та креслення

Це були чи не найскладніші для мене предмети. Малювала я незграбно. Тому змушена була довго сидіти і вимальовувати певні домашні завдання. Батьки допомагали. Пам’ятаю  глечик, який я перемальовувала з домашнього глиняного глечика разів 20 вдома і принесла в клас шедевр, який вже подобався не лише мені, а й викликав захоплення в усього класу. Зараз ці навички мені не раз ставали в нагоді, коли потрібно було малювати схеми, моделі для студентів,  учнів-курсантів, які освоюють мої медичні технології.

Креслення

Це був найважчий предмет у моєму 8-му класі. Виховуючись в  сім’ї медиків, предмет креслення став для мене і моїх батьків такою перешкодою, яку ми разом не змогли подолати. Батьки прийняли дуже мудре рішення: в мене з’явився перший репетитор – наш родич-інженер, який протягом декількох місяців давав мені уроки красивого креслення. В першій чверті у мене оцінка з креслення була 3 бали з 5  (тоді у нас була 5-бальна система оцінювання).

Мені було соромно, але справді я не мала таких навиків. Деякі мої однокласники пристосувалися і приносили домашні завдання, зроблені руками їх батьків-інженерів.

Ситуація радикально змінилася в 9-му класі: до нас прийшла нова вчителька, яка з першого уроку заявила, що оцінки будуть ставитися лише за класну роботу. І тут зразу проявилися усі таланти кожного, хто і чого навчився за попередній рік.

Я була здивована, що усі класні завдання вдавалися, і я почала отримувати заслужені п’ятірки.

Знання з цього предмета у моєму житті:

• В подальшому житті ще до появи комп’ютерів, креслила від руки графіки в кандидатській дисертації, для докторської вже використовувала графічні програми.
• А у житті – починаю знайомство з новою будівлею з … креслення, тобто з плану будівлі і далі вже всі правки для ремонту та адаптації її під офіс, під клініку, під науковий центр роблю самотужки. І це все на тих базових знаннях, які я отримала в школі.

Трояндовий вінок: крізь тернії до зірок

В Тернополі існує чудова традиція – парад випускників шкіл стартує з набережної озера і прямує через півміста на Театральний майдан. З року в рік такий шлях проходять всі випускники шкіл, приваблюючи око тернополян та гостей міста елегантним святковим вбранням, впевненою ходою, вірою у світле майбуття.

Надіюся, що й зараз ця традиція продовжується.

Наступний крок – урочисте вручення відзнак за навчання – золотих медалей та трояндових вінків на Театральному майдані. Справді, найбільш успішні учні, які пройшли всі тернії  в освоєнні базових знань, привселюдно отримували свою першу зірку: золоту медаль та трояндовий вінок.

Так, це було дуже красиве дійство, величне свято молодості, знань та перпективного майбуття. У випуску 1981 року в нашій школі було  6 медалістів.

Слід наголосити, що фактично перша і третя школи мали найбільшу кількість медалістів. Це відображало рівень знань випускників та рівень викладання в цих школах, які були правофланговими серед шкіл міста.

Золота медаль та трояндовий вінок

Не кожен може здогадуватися про історію трояндового вінка медаліста. У 80-ті роки минулого століття квіти та квіткові магазини були ще великою рідкістю: 1-2 квіткові магазини на все місто. Квіти на екзамени для класу замовлялися в Зеленбуді через знайомих заздалегідь. Тому дістати певну кількість троянд для вінка було справді реальною проблемою: квіти на вінку повинні були бути нашиті на спеціально підготовленій тканинній канві, квіти неможливо було дістати сьогодні на сьогодні, про однотонність або певну гамму кольорів взагалі і не мріяли. Тому підготовка вінка до урочистостей виявилася мабуть набагато важчою задачею з позицій менеджування процесу, ніж здобуття високого звання медаліста.

За підготовку вінків відповідали батьки медаліста особисто. Вінки доставлялися прямо на Театральний майдан безпосередньо перед початком церемонії. Тільки так вдавалося зберегти квіти свіжими. Запах трояндових вінків був неймовірним і цей момент урочистостей запам’ятовувася надовго.

Мій вінок був з червоних троянд. Він теж мав свою індивідуальну історію.

Мама його готувала з особливою любов’ю: з шовкої тканини за спеціальним лекалом (шаблон форми вінка був однаковим і передавався на паперовому «носії» батькам з рук у руки), фоном для троянд послужило живе листя лаврових гілок, переданих поїздом з Кавказу (батьки працювали лікарями в залізничній лікарні), на лаврове листя нашивалися троянди.

Червоні троянди попередньо замовляли у господарів на дачах залізничників., оскільки у багатьох дачників були однакові сорти квітів. Зберігали в прохолодному приміщенні. За 2 години до початку церемонії мама почала їх нашивати. Сам по собі вінок був важкий.

Ще довгий час вінок з червоними трояндами нагадував, що шкільний етап успішно завершено і надихав на нові кроки в студентському житті.

Погляд крізь півстоліття

Підсумовуючи  спогади, з позицій мого півстолітнього життєвого досвіду, приємно було згадати ті незабутні миті нашого безтурботного дитинства.

Сьогодні, я вдячна такій чудовій даті – 80-річчю рідної школи за можливість зробити реверс у пам’яті, згадати багато прекрасних миттєвостей того періоду життя, коли про мобільні телефони і інтернет ми навіть не здогадувалися, коли мали багато часу для самовдосконалення з книгою, живого спілкування з друзями.

Тим хто я є зараз – це результат виховання моїх батьків, результат щоденної важкої роботи кожного вчителя нашої школи на уроках і на перервах, в позакласний час і навіть у вихідні.

Так гартувався мій характер, так формувався мій світогляд та погляд на життя. Кожен предмет, без виключення, знадобився мені у житті від уроків співів до вищої математики!

Вдячна долі, що подарувала мені мудрих вчителів, а школі – за розум та унікальні знання! Коли маєш гарну базову освіту, всі інші знання і навики нанизуються на цей безцінний матеріал як бісер на вишиванку. Лише в шкільні роки у нас є достатньо часу для формування цієї канви. Пізніше не буде часу надолужувати прогаяне!

Моя перша Alma mater Тернопільська середня школа N3 – це завжди високофаховий педагогічний колектив, який як той криголам, що прокладає дорогу знанням від вчителя до учня, наповнює голову найціннішою інформацією за замовчуванням, не дискутуючи про те, чи потрібне це буде колись.

Мої вчителі володіли унікальним мистецтвом вкладати знання в голову легко, просто і… назавжди. Уся інформація, отримана в школі, мені пригодилася у житті. В минулому столітті інтернету не було, і знання завжди були в голові, їх легко було дістати з глибин пам’яті при найменшій потребі. Як говорили мої вчителі, знання не важко носити за плечима. Вони невагомі за масою, але безцінні в потрібний час.

Мій базовий рівень знань завжди був вищий від моїх однокурсників у різних університетах. Рідна школа працювала на випередження і це давало свої плоди у моїй різнопрофільній освіті, відкривало нові грані професії практичного лікаря та науковця, викладача та інноватора,  і просто самореалізованої жінки!

Мудрим бути круто! Це гасло є і буде  актуальним завжди, не лише в минулому столітті. В час інтернету Google може підказати багато речей, але глобально мислити, розвивати аналітичні здібності здатна лише фундаментальна базова освіта.

«Святий» Google дасть відповідь, а мислити не навчить!

Уроки людяності, щирості, взаємоповаги,

турботи та інших людських чеснот

Таких уроків не було у нашому розкладі, однак щоденно вчителі плекали ці кращі людські риси в кожному з учнів, формували любов до однокласників, сім’ї, родини, до України.

Якщо хтось з учнів пропускав заняття, наша класний керівник Любов Михайлівна завжди цікавилася, що трапилося і наголошувала, що  необхідно подзвонити, сходити провідати однокласника.

Під час мого перелому ноги мої однокласники завжди були на зв’язку, провідували, допомагали, підтримували.

З часом така турбота про ближнього як підсвідома функція мозку вже  перейшла на автомат – якщо хтось захворів, зразу клас самостійно вирішував хто піде провідати.

В старших класах це спрацювало і у випадку Любові Михайлівни – коли вона хворіла, весь наш клас автоматично збирався після уроків і йшов її провідувати.

Справді, діє красиве українське прислів’я: що посієш- те й пожнеш!  Випускний вечір… після завершення усіх урочистостей, ближче до півночі – весь клас зірвався і пішов провідувати Любов Михайлівну.

Це було стихійно. Зараз я розумію, що це була вдячність вчительці, яка нас виховувала і плекала наші особистості протягом 4-х років. ЇЇ домівка завжди була відкрита для нас.

Мовне питання, самоідентифікація 

та громадянський обов’язок

Ідеологія Радянського Союзу була побудована на тому, що всі республіки та країни пострадянського табору вивчали російську мову в школі на рівні рідної мови. Так, ми вільно спілкуємося російською, більше того, часто іноземні делегації, які прибувають в Україну, представлені фахівцями, які колись вчилися в СРСР і можуть спілкуватися російською. Так, це була орієнтація Радянського Союзу на світове панування і мовне питання просто замовчувалося, зокрема, вся медична документація писалася російською мовою і без обговорення.

Однак часи та політична ситуація змінилася і життя внесло свої корективи щодо національної української ідентичності.

Раніше в Росії на конференції виступала російською. Пізніше, після Помаранчевої революції, у Львові на міжнародній конференції з медичного права, де була чисельна делегація з Росії, не змогла собі дозволити виступати російською. Це ж Львів – столиця Західної України!

Тодішня ситуація змусила мене знайти свій алгоритм виступу на міжнародних конференціях: виступаю рідною мовою  або англійською. Презентацію готую двома мовами: українською та англійською.

З часів російсько-української війни 2014 року, принципово ігнорую для поширення матеріали російською мовою в соцмережах, у спілкуванні з російськомовним населенням України дотримуюся лише української мови, коректно пояснюючи, що російської не розумію. Не дозволяю собі спілкуватися мовою окупанта з громадянами України.

Загалом, чим більше мов ти знаєш, тим більше ти Людина. Частково володію польською, арабською, німецькою мовами.

Завжди з радістю і повагою вивчаю мову і культуру тих країн, які відвідую як турист чи як науковець. Мову країни потрібно знати, щоб орієнтуватися в світі і знаходити порозуміння в різних життєвих ситуаціях.

Мову і традиції народу потрібно знати і вивчати навіть лише з поваги до того, що ти живеш у цій країні. Так, з поваги і любові до Оману, де я прожила і працювала 4 роки, я з власної ініціативи почала вивчати арабську класичну і оманську мови, застосовуючи той алгоритм вивчення англійської як іноземної мови, який мені припав до душі у рідній школі. Це допомогло мені відкрити для себе багато цікавого з історії арабського світу і традицій арабських  народів.

Філософія існування цивілізацій

– це збірне поняття, отримане на уроках історії стародавнього світу, базових основ марксизму-ленінізму, політекономії капіталізму і соціалізму, економічної географії та ін.

Здавалося, що наш дитячий вік та високі матерії устрою капіталістичного і соціалістичного ладу, економічні моделі промисловості, аграрного сектору та ін. є далекими один від одного. Однак розуміння основних законів буття, філософії життя, моделі розвитку цивілізацій стало фундаментальною канвою для подальшого розуміння ходу історії, економічних та цивілізаційних криз і стало основним у формуванні власної точки зору на ті чи інші інформаційні вкиди, політичні події в час маніпулювання суспільною думкою, гібридної інформаційної війни.

Зустріч однокласників до 20-річчя випуску (2001р.)

Зустріч через 30 років (2011 р.)

Зустріч через 35 років (2016 рік)

Отримані в школі базові знання дозволили навчитися порівнювати, аналізувати і завжди мати незаангажовану власну думку щодо тих чи інших подій. Сьогодні  надзвичайно важливо мати імунітет від чужого інформаційного впливу та фейкових вкидів.

 Базові знання та життєва місія:

думки сьогоднішнім учням

від випускників минулого століття

Кожен з нас приходить в цей світ з певною місією. І кожен покидає цей світ, принісши щось нове в цивілізацію, в її розвиток та в цей Всесвіт.

У школі ви починаєте свій шлях до своїх зірок. І від отриманих  базових знань буде залежати ваш подальший розвиток.

Мій шлях до зірок розпочався у школі і далі крок за кроком удосконалювався у нових ступенях розвитку та самовдосконалення. Я мала найкращих вчителів, наставників, тренерів, людей, які стали для мене зразком для наслідування і, думаю,  не захворіла зірковою хворобою та завжди критично ставлюся до себе та історії свого успіху.

Сьогодні мені вдалося досягти вершин фаховості у різних галузях медицини та медичного технологічного інноваційного бізнесу. Ніколи цим не хизуюся. Більше того, завжди себе поводжу дуже просто, виважено та доступно. Вважаю, що чванство – не від великого розуму. Птах високого польоту вміє ходити по землі, високо ширяти у небі і, за потреби, стрімголов впасти на землю. Однозначно, після падіння треба вміти підніматися і не скиглити. Це і є суть життя: в гармонії з собою та світом.

З роками я стала іміджем власних технологій омолодження без косметичних операцій і працюю над технологіями відновлення якості життя для практично здорових людей. Дозволяю собі говорити про другу молодість, зрілу молодість, яку змогла продемонструвати за 4 роки мого проекту «Молодість повертається!».

В Природі існує закон боротьби та єдності протилежностей, коли в житті поєднуються речі, які не реально, але треба поєднати. Шкільні спогади приємні для мене як рефреш мозку і пам’яті про молодість, коли набираєшся розуму і не цінуєш здоров’я, яке отримав у спадщину від батьків. Однак проходять роки, з’являється життєва мудрість, успішна кар’єра і водночас зменшується життєвий потенціал здоров’я. Андрій Макаревич назвав цю сумну фазу похилого віку «Дожитие». А я її спростувала.

На власному прикладі, на прикладі моїх батьків, родичів, пацієнтів, я демонструю можливість довголіття, свідомого довголіття зі світлою пам’яттю, якісним життям з можливістю швидкого і пластичного руху, без болю і скреготу кісток, без забудькуватості, коли людина ще може багато зробити для цивілізації, створивши красивий акорд зі своїх знань, навиків та умінь, принісши щось нове у цей Всесвіт.

Навіщо ж я так детально згадала про мою рідну школу, про вчителів, про традиції викладання?

Мої спогади – це звернення до сьогоднішніх учнів, до нового шкільного покоління ери інтернету та он-лайн підказок: Вчіться, всотуйте всі ті знання, які вам готові дати вчителі, друзі, інтернет. Адже ваші сьогоднішні знання це ніби для гарної оцінки, однак вже завтра вони переростуть у ваш інтелект – нематеріальний актив, який дозволить вам або розвиватися і досягати нових висот або просто існувати без права на саморозвиток в суспільстві рабів.

Я бажаю кожному з вас наповнити свій розум таким багажем знань, щоб через півстоліття і ви змогли описати свій життєвий шлях, згадати з вдячністю шкільні роки та вчителів-наставників на довгу життєву дорогу,  і… написати послання нащадкам – новому поколінню нашої улюбленої школи.

P.S. Ось такий вийшов опус про мої досягнення. Насправді це проросло зерно знання і тяги до незвіданого, посіяне моїми вчителями. Без них мої досягнення були б не такими визначними.

Ніколи не хизуюся своїми досягненнями, Це просто чергова сходинка визнання інновацій мого мозку цивілізацією. Так буває, що ти просто випереджуєш цивілізацію на 5-10 років. Не вмію хизуватися власними регаліями. Про регалії та досягнення можна завжди почитати на моєму персональному сайті www.Lushchyk.org

Тому надаю перевагу демонструвати свій рівень знань, умінь, досвід і конкурувати лише з позицій розуму та людських чеснот.  Адже факти — річ уперта!

З любов’ю та  вдячністю до рідної школи.

Низький уклін усім Вчителям!

Випускниця Тернопільської СШ N 3 (1981р.)

Уляна Богданівна Лущик

29.11.2019р.