Екзотичних діагнозів не боїться доктор медичних наук Уляна Лущик

Розмовляючи з цією енергійною жінкою, я мимоволі ловлю себе на дум­ці, що саме їй пасує вислів “людина, котра зробила себе сама”. При­їхавши після закінчення Тернопільського медінституту до Києва, мо­лоденька лікарка продовжила вивчати таємниці людського мозку – ці­кавилася ним ще зі студентських років. За 10 років вона знайшла однодум­ців, здобула ступінь доктора наук і народила сина, котрому невдовзі виповниться рік. Нині керівник київського науково-методичного центру уль­тразвукової діагностики “Істина” Уляна Лущик береться лікувати хворих, яких ще донедавна офіційна медицина вважала безнадійними. З усієї України телефонують колеги, родичі недужих. Розповідають про біди, про­сять допомоги, бо розроблені нею методики дослідження й лікування су­дин головного мозку – унікальні.

Пономарьов повернув зір жертві “Армагеддону”

…14-річна Галя Кривова з Червонограда, що на Львівщині, пішла цієї осені до школи. Явище звичайне для дитини її віку. Од­нак два роки тому – після сумнозвісної трагедії в кінотеатрі райцентру, де учням пока­зували фільм “Армагеддон”, ніхто не давав і піввідсотка гарантії, що дівчинка взагалі ходитиме. Галинку і ще трьох хлопчиків привезли до лікарні в коматозному стані. Ліка­рі робили, що могли. Навіть неможливе. Але Галя не опритомнювала. Навіть медики пла­кали, коли бачили страждання малої пацієнтки: окрім стиснення грудної клітки і ле­гень, у бідолашної була ще й черепно-мозкова травма зі значним ураженням головного мозку. Головний лікар львівської обласної спеціалізованої дитячої клініки з проб­лем Чорнобиля Олесь Миндюк, начмед Зиновій Іваськевич, завідувачка реанімації Ла­риса Виговська та завідувачка неврологічного відділення Ольга Кунта вдень і вночі чергували коло її ліжка. Уляна Лущик ді­зналася про тяжкий стан дівчинки з телеві­зійної передачі. Негайно зв’язалася з львів­ськими колегами. І на Різдво поїхала туди. Застосувавши власну методику ультразвуко­вої діагностики, виявила у дитини .низку порушень кровоплину головного мозку. Разом із медиками клініки підібрали нову схему лікування. А першого лютого Галя вперше прошепотіла “мама”, “тато”, “так”, “ні”. Проте зір не повертався.

Зі Львова маленьку пацієнтку повезли до Києва, в центр Уляни Лущик. Дитині увесь час ввижалися змії, павуки і… Олександр Пономарьов. До трагедії вона була фанаткою співака, і в її мозку збереглися часткові спо­гади. Ось він стоїть посеред кімнати і роз­мовляє іспанською… Отож, аби зумовити “м’який стрес”, вирішили запросити Сашка. Той здивувався, але згодився приїхати будь-коли. Через кілька днів після зустрічі з кумиром юна пацієнтка почала розрізня­ти тіні дерев, з’явився стимул: артист пода­рував їй своє фото і пообіцяв показати Київ, коли вона побачить, якого кольору його очі. “Блакитного”, – сказала Уляні Галя че­рез кілька місяців…

Дива в медицині не буває

Бізнесменові Василю Івановичу 41 рік. П’ять місяців після того, як у під’їзді вдарили по голові, чоловік пролежав у район­ній лікарні в коматозному стані. Уляна Богданівна пояснила: “Існує така точка зору: якщо пацієнт не приходить до тями через 2— 3 доби, поволі відмирає кора головного моз­ку”. Отож медики зазвичай вважають неду­гу “безперспективною”. Та дружина напо­лягала на лікуванні, вимагала викликати найкращих фахівців, дбайливо доглядала чо­ловіка. Коли ж усі надії були втрачені, медики районної лікарні зателефонували до Києва… Діагностика судин головного моз­ку недужого за методикою доктора медич­них наук Лущик була дуже інформативною. Призначили лікування: ін ‘ єкції, блокади, психотерапію. З січня до пацієнта приїжд­жають столичні ескулапи. Нині він іще слаб­кий, швидко стомлюється, та мова вже від­новилася. З ним працюють неврологи, психологи, логопеди. Дізнавшись, що Василь Іванович дуже любить дітей – має своїх трійко, – Уляна Богданівна ризикнула: дала йому потримати свого синочка (десятиміс ячний Вітусик часто їздить із мамою у її професійні відрядження).

– Ви не уявляєте, я здивувалася, коли рукою, що вперто не хотіла рухатися, він схопив малого за комбінезончик, – розповідає вона. – Упевнена, дива в ме­дицині не буває. Мабуть, воно таки трапляється, як нагорода за добрі справи. І сталося з Василем Івановичем справді щось неймовірне.

Нині недужий охоче розмовляє зі своїми ря­тівниками, разом із ними бореть­ся за своє здоров’я і з нетерпін­ням чекає, коли ж нарешті зможе повернутися до звичного життя…

Пацієнт має бути готовий до боротьби з хворобою

Фахівці з “Істини” хвороб, навіть найекзотичніших, не бояться. Чи не щодня стикаються з чужою бі­дою. Вегетосудинна дистонія, мігрень, епілепсія, судомні напади, тік, гіперкінез, інсульт, невроз, порушення мови, затримка психомоторного розвитку, енцефалопатія…”Модним” нині став синдром хро­нічної втоми. Нерідко можна почу­ти скарги на депресію, галюцинації.

Медична етика не дозволяє розголошу­вати таємницю хворого. Отож я не наполя­гала на подробицях. Поцікавилася тільки, чи завжди лікування ефективне.

– За давньою притчею, – починає здалеку пані Уляна, – у процесі лікування беруть участь троє: медик, недужий і хвороба. І все залежить від того, з ким буде пацієнт. Коли він готовий підтримувати лікаря і виконувати його наста­нови, успіх забезпечений.

До речі, “Істина” дотримується жорстко­го правила: ніхто й ні в чому не має права принизити гідність хворого або його рідних. Однак і пацієнти мають бути толерантними. А тому відвідувачам, котрі образили медика чи засумнівалися в його професіоналізмі, навіть… відмовляють у подальшому лікуван­ні. У молодіжному колективі не визнають дворушності, пліткарства. Тут усе кажуть просто в очі. А кожну вільну хвилину використовують для навчання. Наприклад, одну з кімнат офісу перетворено на бібліотеку. Тут є кілька комп ‘ ютерів, що цілодобово підключені до Інтернету. Усі медичні нови­ни, котрі знаходять в електронній мережі чи в журнальних публікаціях, за тематикою (чи то кардіологія, чи акушерство, педіатрія, чи ендокринологія) розкладають у теки. Ними користуються всі колеги.

Коли я вже зібралася попрощатися, в “”Істину”” прийшла мама з худорлявим карооким хлопчиком. Маленькому пацієнтові, восьмирічному Володі було поставлено без­надійний діагноз: розумова відсталість. Пси­хологічні тести показали, що розвиток зупи­нився на рівні трирічного віку. Завдяки ін­дивідуальному підходу психолога, логопеда та батькам, які невтомно працювали з дитиною за спеціальною методикою, результати перевершили всі сподівання – за місяць хлоп­чик наздогнав два роки розвитку…

– Хоч як банально це звучить, але осно­вою медицини майбутнього залишається індивідуальний підхід, – сказала Уляна Лу­щик. – Організм – то така складна систе­ма, що її обов ‘ язково треба розглядати в комплексі. Не окремо – серце, голова, ру­ки, ноги… Тому важливим є тандем різних галузей, на перший погляд, далеких одна від одної. Аби розробити нову методику, треба знати і біомеханічні властивості судин, і за­кони гідродинаміки, і фізику ультразвуку. І не варто вигадувати велосипед. Інколи ефективнішими виявляються давно відомі ліки. Хоча й у несподіваних, але науково обгрунтованих поєднаннях…

Олена СИНЮТА