Дитинство
Дитинство з погляду півсторічного досвіду.
Сьогодні приємно і корисно згадати про моє дитинство, коли батьки багато часу проводили зі мною, формували особисту точку зору, власні погляди та разом шукали головну думку спільно переглянутого фільму.
Отож коротко, але з конкретизацією вагомих віх в моєму становленні як особистості:
- Переглядаючи фото з мого несвідомого дитинства (тато займався любительською фотографією) та слухаючи розповіді батьків, розумію, що раннє дитинство було сповнене ласки, уваги та водночас вимогливості батьків у формуванні відповідальності за власні поступки:
- самоконтроль,
- власна гігієна,
- зарядка,
- здоровий спосіб життя та загартування,
- чистота власного довкілля.
Оскільки я народилася в лютому, батьки акуратно застосовували зимові ванни на морозному повітрі, однак навесні я вже була в повному загарі. Профілактика рахіту йшла повним ходом.
Раннє захоплення маргаритками на зеленій траві поступово розвивалася в любов до квітникарства. А ранкові провідування дідових вуликів з бджолиними роями і на диво відсутність укусів додало сміливості бути сам на сам з Природою, спостерігати, досліджувати життя рослинного та тваринного світу.
Саме тут закладалися базові основи самоідентифікації особистості, людської гідності та чесності, власної поведінки та відповідальності. Це саме той код, який надалі відрізняє тебе від істоти завдяки наявності людських цінностей. І далі ти несеш ці цінності та власну гідність через все життя.
- Далі, вже перші спогади дитинства і 2 напрямки життя:
Дача – як місце роботи біля землі та подорожі з сім’єю.
На дачі спочатку допомагала батькам – садити-збирати картоплю, перші полуниці та огірочки – не наступати на стебла, щоб не зруйнувати врожай, переживала чи прив’ються татові прищепи на яблунях і раділа першим врожаям інших сортів на перещеплених яблунях.
А далі – власна грядка з квітами і твоя відповідальність та гордість за те, що там відбувається: сама сієш, садиш … і милуєшся з того, що вижило при наступному візиті на дачу. Круто. З цього почалася моя усвідомлена любов до Природи, яка й стала основною в моєму житті. І, мабуть, любов до роботи.
- Подорожі.
Бабця нас називала циганами: ми тихенько виїжджали в подорож по Україні на вихідні, щоб не хвилювати бабцю (міський телефон тоді був єдиним видом зв’язку) і намагалися повернутися до понеділку зранку, щоб батьки встигнули на роботу, а ми в садок-школу.
Звичайно, в далеких подорожах завжди шукали міжміський телефон, щоб зателефонувати бабусі.
В коротких подорожах це виглядало цікавіше: Переступивши поріг квартири, чуємо, що телефон вже «розривається». Мама знімає слухавку, а бабця Марія замість привітання: «І де на цей раз були мої цигани?».
А ми, справді, подорожували багато автомобілем: Карпати, Молдавія, Білорусь, Прибалтика, Крим, Кавказ аж до Турецького кордону та ін.
Так, подорожей було багато, і це були ті реалії життя, які я бачила на власні очі. Це стало основою мого власного світогляду. Потім, через багато років, я чітко розпізнавала та заперечувала інфофейки про Прибалтику, Кавказ, оскільки в той час я там була наживо і мала власний погляд на ситуацію.
Туристичні подорожі поїздом в Київ, Мінськ, Країни Прибалтики, Москву, Ленінград (тепер Санкт-Петербург) були заздалегідь сплановані батьками і в основному передбачали відвідування музеїв, пам’ятників архітектури, історичних місць. Як правило, така поїздка тривала тиждень і з неї ми поверталися наповнені новими знаннями, поглядами, переосмисленими в думках та розумінні багатьох історичних подій.
Любов до подорожей проходить червоною ниткою через все моє життя. І вже мої діти практично з пеленок почали подорожували разом з нами на конгреси в різні країни. Декілька днів до початку конгресу та декілька днів після його завершення завжди були присвячені екскурсіям, пізнанню тієї чи іншої країни, міста, околиць. Ареал подорожей збільшувався і поширювався на Європу, Нордичні країни, а також на Арабський світ.
Поступово мої подорожі перетворювалися на науковий туризм автомобілем через різні країни Європи та дослідницькі експедиції різних країн та народів.
- Самоорганізація та відповідальність.
Ці риси мої батьки формували з глибокого дитинства: дала слово- дотримай, говори лише правду, май сміливість відстояти власну думку, обґрунтувати своє рішення та поступок.
З батьками багато відвідували вистав, переглядали кінофільмів. Після завершення сеансу, по дорозі додому тато задавав мені запитання: “Яка головна ідея фільму?”. З часом, коли я вже вловила головний меседж для правильної відповіді «Правда перемагає!», – тато почав вимагати більшої деталізації моїх думок та поглядів, перевів розмову на дискусію з обговорення тих чи інших сюжетів фільму. Далі – навчив бачити зміст та суть поза кадром вистави, фільму, життя.
Цей досвід став неоціненним в подальшому житті, коли доля переформатовувала цінності, ставила тебе перед вибором добра і зла, спокуси та гідності.
- Любов до Природи.
Десь дуже рано батьки відчули мою потребу спілкування з дикою Природою: ще зовсім маленькою я збирала маргаритки на траві в парку і могла там проводити години. Батьки згадували, що вони спокійно могли гуляти і бути спокійними, що я нікуди не пропаду: маргариток було багато. Поступово це перетворилося в традиційні виїзди у ліс на перші підсніжники в село Біла, на суниці та малину, по гриби і т.д. В такі моменти ми поверталися додому свіжі, здорові і щасливі. Пізніше тато казав: «Якщо я вивіз дітей на декілька годин на Природу у вихідні, я в хаті маю чистий спокій протягом тижня».
Квіткові клумби у бабці Марії, на дачі, вдома перед будинком – це ставало нормою життя: кожен день починався з оглядин – а як там мої квіти?
Любов до квітів проходить червоною ниткою через все моє життя. Сьогодні не буває дня, щоб я була без квітів на моєму робочому столі.
Любов до тваринного світу йшла поруч: від жаб і черв’ячків на дачі до акваріумних рибок в дитинстві вдома. А далі вже в дорослому житті це вже перейшло в любов до великих акваріумів вдома та в клініці з рибками, жабками, черепашками, фіолетово-оранжевими крабами, папугами.
- Любов до спорту.
Тато наполегливо прищеплював любов до спорту: від перших навиків загартування до серйозного заняття в спортивній секції – плавання, лижні гонки, ковзани та самоосвіта з фігурного катання на шкільному стадіоні після перегляду телевізора, ранкова гімнастика та крос на міському стадіоні, піонербол на шкільному подвір’ї сусідньої школи.
Вже пізніше я зрозуміла, що прививаючи любов до спорту, тато сформував сильний чоловічий характер, який в подальшому житті став для мене основою бізнес-менеджменту, швидкого прийняття рішення в кризовий ситуаціях та ситуативно непоступливістю при порушенні етики в стосунках, бізнесі, житті.
Оскільки в нашому будинку практично всі діти були у віці 4+-2 роки, то нам притаманні були спільні ігри з хлопцями: починаючи від навиків перелізти через паркан, залізти на дерево, гра в козаки-розбійники в межах цілого району аж до «серйозних» чоловічих занять – футбол, хокей. Лідерський характер десь формувався тут, в цих дитячих само організованих ініціативах.
Підсумовуючи позитивний досвід мого дитинства, хотіла б зупинитися на особливостях виховання, які сьогодні широко дискутуються.
Сьогодні, для мене ідеальною моделлю дитячого виховання є виховання в дитині таких цінностей: повага до старших, Любов до Землі, повага до людей, висока відповідальність за прийняті рішення та поступки, повага та вдячність Вчителю за знання, формування здорових амбіцій, любов і повага до Батьківщини, до традицій та звичаїв народу, патріотизм, глибока відповідальність до вибору професії та щоденний фаховий розвиток.
І на жаль, сьогоднішнє нав’язане модне «ліберальне» ставлення батьків до виховання дитини або занадто демократичне «ліниве» виховання не дає можливості сформувати та прищепити такі глибокі людські цінності дітям.
