Мистецтво лікування
Мої університети
Був час, коли доля дала дуже серйозний урок — в 5-му класі, в жовтні місяці, при катанні з дерев’яної гірки після дощу на дитячому майданчику отримала закритий перелом із зміщенням обох кісток правої гомілки з роздробленням кісток до 10 см. Мамині однокурсники-ортопеди відстояли ідею лікувати мене неоперативним шляхом. В результаті — місяць на витяжці, понад 3 місяці в гіпсі, вся зима- “прогулянки” в батьків на руках і на санках та співчутливі погляди деяких перехожих на “приречену”. Перелом кісток важко зростався. Однак за цей період я різко змінилася, самотужки освоїла в’язання та сплела собі шапку-хустину, светрик, перейнялася домашніми квітами — на підвіконні мала цілу колекцію кактусів, освоїла мистецтво зимової вигонки, і на 8 Березня квартиру заполонив запах конвалій, почала заводити тематичні папки для вирізок, формувати каталоги з цитат про різні цікаві речі, екстерном здавала вчителям вдома домашні завдання і була атестована за 2 чверті. Ця травматична хвороба стала для мене переломом дитинства та вступом у доросле життєве мислення, я повернулася в березні в школу дорослою думками та частково інвалідом з паличкою. Водночас дуже чітко відкинула популярні тоді в школі варіанти списування, очікування підказок та учнівського лавірування. Мабуть правдивість спрацювала і стала надалі моїм дороговказом.
Це дало свій позитивний результат — вчасно вивчені уроки, заняття в шкільному науковому гуртку з біології, участь в міських та обласних олімпіадах з біології.
З того переломного моменту — тяга до знань, прагнення до прогресу у власному розвитку стали для мене головною метою розвитку власної особистості. Вдячна усім вчителям середньої спеціалізованої з англійської мови школи номер 3 міста Тернополя за вкладені в голову глибокі знання та привиту любов до наукових досліджень, любові до природничих і точних наук. Школу закінчила із золотою медаллю. Традиційний вінок з троянд при врученні медалей на центральній площі міста надихали на подальші “подвиги”.
Життя внесло свою жорстку корективу, під час вступних іспитів не вистачило балу для вступу. Фактично на останньому екзамені з біології отримала трійку. Зараз розумію — це була вказівка зверху, однак було дуже боляче, оскільки біологію я знала найкраще. Тоді мій дідо сказав дуже просту і водночас, як виявилося, дуже мудру фразу: “Нема зле, щоб не вийшло на добро!”
Так і вийшло, що рік санітарського стажу в подальшому дуже знадобився в моїй подальшій медичній діяльності та управлінській активності.
Студентські роки пробігли дуже швидко. Чудовий студентський період дорослого дитинства — ти вже дорослий, і водночас, дитина — живеш під крилом батьків. Тобі створені всі умови для навчання, реалізації свого потенціалу. З другого курсу займалася в студентському науковому гуртку на кафедрі неврології, виконувала студентські наукові роботи з допплерографії, зацікавилася венозним відтоком від мозку. З четвертого курсу навчання поєднувала з робою медсестри у неврологічному відділенні Тернопільської обласної психоневрологічної лікарні. Це були цікаві роки набуття практичного досвіду, формування власної думки та прийняття рішення в нестандартних ситуаціях, формування поваги до хворого і водночас реалізація бажання допомогти недужому, співчуття та реальні кроки в зменшенні страждань, болю, подолання зневіри щодо одужання. Дуже цікавий і потрібний досвід, який фактично поклав початок моїй професійній діяльності як лікаря, як мислячого лікаря. Саме тут вважаю закладалися основи мого мистецтва лікування.
Любов до знань, до постійного удосконалення, критичного ставлення до себе і своїх вчинків стали основою мого життя.
