Школа
Моя школа – мій п’єдестал… Погляд через півстоліття
У нашому непростому житті часто зринають чудові, незабутні спогади, які надають оптимізму та нових життєвих сил. Серед таких спогадів найдорожчими є шкільні та студентські роки. Найяскравішими є спогади про школу, де ми отримали базові знання, про вчителів, які вкладали в наші голови не лише знання, але й культуру, манери поведінки, любов до України та історію нашого краю, культуру мовлення рідною мовою та розуміння іноземних мов….
Це перше, що зринає у вдячній пам`яті про мою маленьку Alma mater – Тернопільську середню школу N 3.
Скільки разів виводила цю назву в щоденнику, на обкладинці кожного зошита і навіть не здогадувалася, що всі ті знання, які я отримала в рідній школі, знадобляться мені у житті.
Незмінним директором школи у нас був молодий, стрункий, строгий і вимогливий Степан Іванович Дудяк.
Тому, згадуючи свої чудові роки навчання (1971-1981), хочу коротко розповісти сьогоднішнім школярам про епоху без інтернету, в проміжку між 100-річчям В.І. Леніна та Олімпіадою в Москві та про те, якою була тоді СШ N3 і який вплив вона мала на моє становлення в подальшому житті – кандидата медичних наук, доктора медичних наук, професора та тричі академіка різних академій і просто жінки – лікаря, науковця, педагога, інвентора, інноватора, і не просто української жінки – жінки з трьома вищими освітами та business-woman – керівника приватного наукового центру трансферу медичних технологій ІстинаVeritas. Ось так все просто і так складно.
Але все по порядку. Намагатимуся дотримуватися хронології та утримувати інтригу свого успіху:
