Від високого мистецтва до сенсорного атракціону

Від високого мистецтва до сенсорного атракціону: чи не втрачаємо ми культуру інтелектуального сприйняття?

Жовтень 2026 року. Роздуми після відвідування REMASTERED, Роттердам, Нідерланди.

Нейродинамічний погляд на сучасні мультимедійні технології, мистецтво та культуру пізнання

Уляна Лущик — доктор медичних наук, академік АТНУ

Від дитячого захоплення живописом до сучасних цифрових виставок

Моє знайомство зі світовим живописом розпочалося ще в шкільні роки. Я колекціонувала поштові марки з репродукціями картин відомих художників.

Невеликі кольорові зображення відкривали переді мною величезний світ мистецтва. Хотілося дізнаватися, хто створив картину, у яку епоху жив художник, що саме він прагнув передати.

Згодом були відвідування Ермітажу, Дрезденської та Третьяковської галерей та інших музеїв світу.

Я завжди сприймала живопис як особливу форму пізнання людини, природи, суспільства та історії цивілізації.

Тому під час подорожі до Нідерландів у жовтні 2026 року мене зацікавила мультимедійна виставка Dutch Masters у роттердамському центрі REMASTERED.

Я очікувала побачити нові можливості сучасних технологій для поглибленого знайомства з великим нідерландським живописом.

Натомість отримала несподіваний досвід, який став приводом для значно ширших роздумів про нейродинаміку сприйняття.

Перше знайомство: технологічне занурення

Я відвідала дві мультимедійні програми — Spirit of Japan та Dutch Masters.

Обидві використовували той самий маршрут через приміщення з різноманітними світловими, звуковими та просторовими ефектами.

На початку відвідувач потрапляв у затемнені коридори. Особливо запам’ятався водоспад, який гучно шумів, але зупинявся при наближенні людини.

Ефект виявився несподівано приємним.

Вода ніби змивала зовнішній світ, допомагала залишити повсякденні турботи й переключитися на нове середовище.

Далі розпочиналися стереопанорамні ефекти, абстрактні лінії, геометричні фігури, просторові трансформації.

Особливо виразним був імітаційний ліфт: невелика кабіна, вібрації, хитання, наростання металевих звуків та ілюзія переміщення між десятками поверхів.

Фізично ми залишалися на тому самому рівні, але система створювала багатоканальне відчуття руху.

Раніше, ще в шкільно-студентські роки мала досвід відвідування панорамного кіно в одному з павільйонів ВДНГ в Москві, пізніше — стереофільмів із застосуванням спеціальних окулярів.

Дана виставка технологічно була інша — це поєднання стереозображення, панорамного зображення не лише на стінах, але й всередині залу, на підлозі та на стелі, занурюючи відвідувачів повністю в візуальне середовище, музику, плавною та швидкою зміною картин хмар, хвиль моря, квітучих садів та ін. Ти можеш ходити по залу або сидіти в окремих кімнатах і оглядати цей візуальний простір з усіх боків.

Що нового спостерігала — при дотику до стіни зграї риб відхилялися від маршруту, водорості відхилялися. Що найцікавіше — ніяких тіней на стіні від руки людини. Такий собі аля імітований контактний зоопарк.

Як дослідника нейродинаміки мене зацікавила взаємодія зорової, слухової, вестибулярної та соматосенсорної інформації.

Сучасні технології дійсно здатні створювати переконливі просторові ілюзії.

Але виникло запитання: для чого саме використовується цей технологічний потенціал?

 

Коли технології дарують естетичне задоволення

Виставка Spirit of Japan залишила переважно приємні враження.

Особливо сподобалися природні композиції: квіти, дерева, хвилі, підводний світ, рибки та водорості.

Цікавою була інтерактивна система, в якій цифрові рибки відпливали від руки, а водорості змінювали положення при наближенні до проєкційної поверхні.

Це був приклад технології, яка не лише створювала красивий образ, а й дозволяла людині експериментувати з навколишнім середовищем.

Я намагалася зрозуміти, якими датчиками та програмними алгоритмами реалізовано таку взаємодію.

Саме тут виникав справжній пізнавальний інтерес.

 

Dutch Masters: мистецтво чи сенсорне видовище?

Друга програма мала зовсім іншу емоційну атмосферу.

Я очікувала знайомства з картинами великих майстрів, можливості роздивитися композиції, техніку живопису, особливості світлотіні та історичні сюжети. Зазвичай в музеї ми бачимо картини з підписами назви та прізвищем художника. В сучасних музеях ми отримуємо електронний гід з поясненнями на рівні екскурсовода в музеї. Таким чином, ми мимоволі акумулюємо зображення та інтелектуальну складову про той чи інший твір мистецтва.

Саме на такий алгоритм розраховувала і щодо даної виставки.

Проте значну частину часу займали абстрактні світлові ефекти, ілюзії переміщення, рухомі геометричні композиції та незрозумілі на той момент образи.

Особливий дисонанс викликали фантастичні істоти, моторошні сцени, віз із черепами, один із яких оживав і пересувався, немов павук.

Пізніше з’являлися величезні обличчя художників, які оберталися в просторі, а також кімнати з персонажами, схожими на ляльок.

Фінал перетворювався на яскраву геометричну композицію зі святковим викидом золотистих стрічок.

Це було технічно цікаво, але я не могла зрозуміти, як побачене пов’язане з великим нідерландським живописом. Ніде не було назв, підписів, тексту, озвучування інформації про те, що це і чого стосується. Можливо це розраховано на нідерландського глядача, який знає своїх художників. Однак не впевнена.

Після виставки я не відчувала ані особливого захоплення, ані сильного негативного переживання. Навпаки, виникла підозра щодо якихось психогенних впливів хаосу різноманітної мультимодальної сенсорної інформації.

В результаті залишився інтелектуальний дисонанс, відчуття багатьох питань після аналізу побаченого.

 

Мистецький зміст, який залишився нерозкритим

Повернувшись думками до побаченого, я почала реконструювати послідовність виставки й шукати пояснення використаних образів.

І несподівано відкрилася зовсім інша картина.

Фантастичні сцени раю та пекла були пов’язані з образним світом Ієроніма Босха та його знаменитим триптихом «Сад земних насолод».

Моторошні сюжети зі скелетами й черепами відсилали до творчості Пітера Брейгеля Старшого, зокрема до «Тріумфу смерті».

Величезні обличчя стали зрозумілими в контексті портретного мистецтва Рембрандта.

Лялькові кімнати виявилися просторовою інтерпретацією камерних побутових сцен Яна Вермеєра.

Динамічні кольорові композиції апелювали до живописної манери Вінсента ван Гога.

А завершальна геометрична мозаїка відсилала до абстрактного мистецтва Піта Мондріана.

Отже, за незрозумілими на перший погляд образами існувала мистецька концепція.

Більше того, вона охоплювала декілька століть розвитку нідерландського живопису.

Але під час перегляду я не отримала достатнього пояснення, щоб цю концепцію розпізнати.

Художній зміст був присутній. Проте ключ до його розуміння залишився поза самим видовищем.

 

Сенсорна насиченість і когнітивна цінність — не одне й те саме

Цей досвід змусив мене замислитися над принциповою відмінністю між сенсорним переживанням та інтелектуальним пізнанням.

Світло, звук, рухомі зображення, вібрації та просторові ілюзії здатні активно залучати увагу людини.

Однак привернути увагу ще не означає сформувати знання.

Для пізнання необхідні розуміння контексту, встановлення зв’язків, можливість порівнювати, аналізувати та переосмислювати побачене.

Сенсорна інтенсивність і пізнавальна глибина можуть доповнювати одна одну.

Але вони не є тотожними.

У сучасному мультимедійному середовищі важливо не лише те, наскільки переконливо технологія створює ілюзію присутності, а й те, яку інтелектуальну цінність отримує людина.

Коли комерційна модель випереджає освітню

REMASTERED продемонстрував добре організовану технологічну та комерційну систему.

Єдиний простір використовувався для різних програм. Додаткові сервіси включали індивідуальні електронні сейфові шафки для тимчасового зберігання речей замість гардеробу, кафе, сувенірну продукцію та можливості проведення інших заходів.

З погляду підприємництва така багатофункціональність заслуговує на увагу.

Проте виникає питання: чи достатньо продумано в цьому процесі організацію процесу саме пізнання мистецтва?

Розважальна цінність мультимедійних технологій очевидна.

Але коли йдеться про культурну спадщину, важливо зберегти зв’язок між видовищністю та історичним змістом.

Інакше існує ризик, що мистецтво перетвориться на візуальний матеріал для виробництва емоційних вражень.

Від інтелектуального дисонансу до внутрішньої гармонії

Найважливіше сталося вже після завершення виставки.

Поступово відновлюючи побачене в пам’яті, аналізуючи образи та отримуючи мистецтвознавчі пояснення, я відчула, як змінюється моє ставлення до пережитого.

Зникла настороженість перед незрозумілими сюжетами.

Невпевненість поступилася розумінню.

Розрізнені враження об’єдналися в осмислену картину.

Гармонія відновилася.

Це стало для мене найважливішим відкриттям.

Інтелектуальне пізнання не просто додало нові відомості про мистецтво.

Воно змінило емоційне значення вже пережитого досвіду.

Те, що викликало дисонанс, після осмислення перестало сприйматися як незрозуміле й чуже.

Звідси народжується принципове запитання:

Чи достатньо сучасним технологіям лише захоплювати нашу увагу, якщо вони не допомагають нам зрозуміти побачене?

На мою думку, справжній культурний прогрес починається там, де технологія, естетика та інтелект працюють разом.

Адже пізнання здатне не лише розширювати світогляд.

Воно може перетворювати невизначеність на розуміння, а внутрішній дисонанс — на гармонію.