Європа, бізнес і прогрес: коли капіталізація перестає служити людині

Тридцять років спостережень науковця, підприємця і мандрівника

Я знайомлюся з європейським способом життя та бізнес-культурою з 1995 року.

Упродовж десятиліть мені доводилося не просто відвідувати Європу, а спостерігати за її розвитком зсередини: через наукові конгреси, професійні контакти, підприємницьке середовище, автомобільні подорожі Європою та повсякденні побутові ситуації.

У 2008 році Європейський Союз здавався мені взірцем організації суспільства., еталоном готельного та мотельного бізнесу, будівництва автомагістралей, стійкості багаторічних родинних бізнесів, безкоштовний вайфай в готелях та ін. Особисто відвідала багато підприємств в ЄС в рамках навчальних програм для бізнесу. Для мене це був взірець для наслідування. З кожної поїздки привозила щось нове для власного бізнесу, для імплементації в українську культуру, підприємництво, бізнес-процеси.

Однак протягом останніх років дедалі частіше виникає запитання: чи не почали європейські системи плутати стабільність із надмірною регламентацією, а економічну ефективність — із накопиченням капіталу?

Інтелектуальний капітал як основа життєздатності бізнесу

Я багато років працюю з нематеріальними активами.

Для мене цінність підприємства ніколи не обмежувалася його прибутком, обладнанням чи нерухомістю.

Найважливіші активи — знання, інтелект, творчість, репутація, довіра, трудові ресурси, професійна компетентність і здатність створювати нове.

Саме вони забезпечують довгострокову життєздатність бізнесу.

Українське підприємництво: від міжнародних стандартів до власної естетики

Після Помаранчевої революції та під час підготовки до Євро-2012 я спостерігала надзвичайно цікавий розвиток українського підприємництва.

Спочатку ми переймали міжнародні стандарти організації бізнесу — сучасного туристичного, готельного, медичного та інших напрямів, активно вивчали іноземні мови для можливості вільного спілкування до Євро-2012, проведення якого планувалося в Україні.

Потім навчилися працювати за цими алгоритмами та стандартами того чи іншого бізнесу.

А далі почали вдосконалювати їх відповідно до власного бачення, культури та потреб клієнтів.

Український бізнес поступово набував особливої естетики.

Власники створювали не просто магазини, кав’ярні, клініки чи підприємства.

Вони створювали атмосферу, красу, затишок, емоції.

Бізнес перетворювався на капіталізоване українське хобі, коли сам підприємець отримував задоволення від аури створеного ним середовища.

Ми вміли заробляти.

Але не менш важливо — ми вміли насолоджуватися результатами своєї праці.

Ми працювали, жили й відпочивали в кайф.

І саме тому мене дедалі більше непокоїть економічна модель, у якій людина ризикує перетворитися на стандартизований трудовий ресурс.

Коли стандартизація починає стримувати розвиток

Алгоритмізація має полегшувати роботу людини, а не позбавляти її права на самостійне мислення.

Регламентація повинна забезпечувати безпеку, а не пригнічувати ініціативу.

Капіталізація має бути інструментом розвитку, а не його кінцевою метою.

Особливо гостро цю проблему я відчуваю у сучасному науковому середовищі.

Наукові конгреси, дослідницькі програми, професійні асоціації та технологічні платформи повинні передусім забезпечувати створення і перевірку нового знання.

Комерційна діяльність може допомагати науці.

Але вона не повинна підміняти собою наукову новизну.

Наука повинна йти попереду бізнесу та цивілізації

Ще на початку становлення Істини мій чоловік, професор Новицький В. В., сформулював принцип, якого я дотримуюся протягом усього професійного життя:

«Наука завжди має йти попереду підприємства, бізнесу, якщо ми хочемо, щоб це існувало довго».

Сьогодні я б розширила цю думку:

«Наука завжди має йти попереду цивілізації, держави, підприємства, бізнесу, якщо ми хочемо, щоб це існувало довго».

Для мене це не просто красивий вислів.

Це фундаментальна стратегія розвитку складної системи.

Наука створює знання.

Знання забезпечують технологічний поступ.

Технології розширюють можливості підприємства, держави, суспільства і забезпечують прогрес та розвиток.

Але коли економічна система починає визначати межі допустимого наукового пошуку виключно короткостроковою прибутковістю, вона ризикує втратити власне джерело розвитку.

Капіталізація заради людини чи людина заради капіталу?

Я не заперечую значення капіталу, правових норм чи технологічної стандартизації.

Я ставлю інше запитання:

Для чого існує економіка, якщо вона перестає забезпечувати людині можливість жити повноцінно, творчо та щасливо?

Майбутнє, на моє переконання, належить суспільствам, які зможуть поєднати надійність інституцій зі свободою мислення, підприємництвом, інтелектуальним розвитком і повагою до людської гідності.

Капітал повинен працювати на розвиток людини, а не людина існувати заради нарощування капіталу.

Історія вже знає цивілізаційні моделі, у яких економічне процвітання одних будувалося на підневільній праці та обмеженні свободи інших.

Такі моделі породжували глибокі соціальні конфлікти й демонстрували власну історичну нестійкість.

Суспільство, яке зводить людину до функції обслуговування капіталу, ризикує повторювати давні помилки в новій технологічній оболонці.

Бо справжній прогрес цивілізації — це не лише збільшення матеріальних активів.

Це розширення можливостей людини творити, пізнавати світ і насолоджуватися життям, розвивати та примножувати колективні цінності держави, нації, цивілізації.