Не знаю чи це хоббі чи щось більше, але танець в моєму житті став уже життєвою потребою.

Раніше, в дитинстві, якось не звертала увагу на такий варіант дозвілля: уроки танців з ковир’ялочкою, голубцями, полькою були нормальним «джентельменським набором» в садочку та в молодших класах школи.

Потім, в старших класах, це все відійшло на задній план: навчання, нові знання займали практично весь час.

Однак ні одне весілля у мене не обходилося без танців. Зазвичай перші танці з татом, а далі вже з родичами, з гостями, до болю в ногах. Поступово сформувався стереотип – відтанцювати на весіллі всі танці. Тому додаткове взуття для вечірнього перевзування на весіллі стало невід’ємним атрибутом інтенсивних танців.

В студентські роки на одному з  весіль в Борщові танцювали цілу ніч до ранку. Підготувалася до цього весілля грунтовно: заздалегідь купила нові босоножки на танкетці, щоб зручно було танцювати. До ранку танкетка не витримала – пішла поздовжня тріщина на всю висоту каблука танкетки. Мій тато довго дивувався – як можна за одну ніч витанцювати нові босоножки. Але що було, те було.

Вже в студентські роки, очолюючи культурно-масову комісію профкому студентів в Тернопільському медінституті (ТДМІ), на 3-му курсі з’явилася можливість сформувати гурток бальних танців.

І організувала, і менеджувала, і почала танцювати бальні танці. Тоді це був вальс, полонез, елементи танго, ча-ча-ча та ін. Протанцювала всі старші курси. Наш керівник гуртка привернув увагу багатьох студентів до гуртка бальних танців: на репетиції приходило до 20 пар бажаючих вчитися і танцювати. Приваблювала аристократичність та вишуканість манер  цього типу танців, граціозність  рухів, жестів та емоцій.

Були виступи на сцені, пошиття костюмів та плать в ательє, а потім… перешивання їх в швейній майстерні гуртожитку  власноруч під пильним оком керівника танцювального гуртка. Основний мотив такого незадоволення полягав в одній фразі: «Це мають бути бальні плаття, а не нічні сорочки. Я вас в них на сцену не випущу!». Тоді, у 80-ті роки 20-го століття, нам важко було зрозуміти. Однак перешили, вдягнулися і з задоволенням виступали у відкритих на одне плече голубих сукнях. Деякі фото з виступів та фотосесій викладаю тут.

Керівник нашого ансамблю бальних танців для нас, студентів-медиків, був живою легендою: після важкої ДТП він самостійно відновився завдяки своєму характеру і любові до танців.

Моїм партнером з студентських бальних танців був однокурсник Роман Бублик. Роман танцював паралельно в ансамблі народних танців і часто на репетиціях не скривав свого захоплення стилем бальних танців: «На репетиціях народних танців ми маємо великі фізичні навантаження, втомлюємося, а тут, на бальних, я просто відпочиваю».

З Романом легко було танцювати, він красиво вів чоловічу партію, легко схоплював нові танцювальні елементи, підказував за необхідності деякі «тактичні» моменти виконання тих чи інших танцювальних композицій. Так непомітно протанцювали 4 роки аж до завершення  навчання у ТДМІ.

Завершилося навчання у ВУЗі в Тернополі, а  моє  життя як    молодого лікаря  в Києві ввійшло в інший ритм: сім’я, робота, наука, садочок, школа, захисти дисертацій, науковий медичний бізнес, 2-га, 3-тя вища освіта, викладання і т.д.

Пройшло неповних 30-років після закінчення інституту.

І ось в 2016 році в Омані я попадаю на репетицію з латино-американських танців, а саме сальси,  і розумію, що я чогось не довчилася в інституті. І так почалося моє нове знайомство з латино-американськими танцями, на цей раз на арабському континенті. В результаті: 3 роки в арабському світі у вільний від роботи час: сальса, бачата, зук, танго, елементи танцю живота.

Це був цікавий танцювальний досвід, навчання справді латино-американських танців в мультинаціональному середовищі експатів, формування пластики, гнучкості, і водночас занурення в арабську, африканську,  індійську, європейську, японську  культури танцю, наукове дослідження культурологічних національних особливостей через танець.

За півроку танцювальної практики  сальси захотілося розвиватися далі. Тому поступово з’явилися нові можливості приєднатися до інших танцювальних груп –  зуку, бачати та танго. Тут я побачила багато різних танцювальних елементів з певними національними особливостями пластики, осанки, танцювальних позицій та ін. Однак наукове дослідження (а куди ж без нього, в науковця такі речі включаються на підсвідомості), було б не повним, якщо б не спробувати на собі відчути всі відтінки танцю як в парі, так і в практиці  освоєння специфічних елементів танцю живота.

В результаті десь за 1,5 року відчула основну відмінність у виконанні латино-американських танців – жіноча осанка і пластика, жіноча гідність і надлишкова гнучкість, етика та еротика, чуттєвість та сексуальність в танці, такт і хтивість, місія жінки в танці в різних національних культурах  та ін.

Загалом, це було цікаве наукове дослідження в практиці  і психології танцю.

Найприємніші спогади з танцювальних занять залишив колектив зуку з керівником, вчителем Харкутом. Це була вишукана педагогіка і хореографія, елементи чуттєвого і водночас стриманого в емоціях танцю зук. Сам Харкурт весь час акцентував на цивілізованій сексуальності цього танцю, а не просто на виконанні шаблону рухів. Поступово танцювальні заняття перейшли у танцювальні вечірки, фестивалі. Це було не лише пізнавально, але й цікаво обмінюватися досвідом, проходити майстер-класи від гуру з того чи іншого виду танців, вчитися і удосконалюватися в різних танцювальних елементах.

В результаті станом на 2018 рік зук як інтелектуальний танець став моїм улюбленим. Чому? Тому що,  ти не просто танцюєш зук, відчуваєш партнера, але й контролюєш кожен рух, оскільки існує велика різноманітність танцювальних елементів, а не просто 2-3 «па», які регулярно повторюються,   як у класичних танцях.

А в класичних танцях поступово зростала любов до танго. Танцювальна група з танго в Маскаті була дуже різноманітною: експати з усіх континентів світу і в кожного свої певні установки щодо осанки, танцювальної пози та ін., а також різний рівень володіння основами цього танцю. Отут виникало багато запитань особисто  у мене – як правильно, якому еталону слідувати.

Мабуть, саме недовершеність тактики виконання танго і стало основною рушійною силою пошуку еталону виконання танго в Україні.

Восени 2020 року була приємно вражена рівнем викладання і танцювальної майстерності в танцювальній студії Arthur Murray Dance Centre Kyiv. Cпочатку вразив менеджмент навчального процесу, групові заняття та індивідуальна робота з тренерами, відшліфовування кожного руху тілом, рукою, ногою, стопою, постановка осанки для кожного виду танцю – від вальсу до фокстроту, від танго до свінгу, сальси, бачати, ча-ча-ча та ін. латино-американських танців, протоколювання усіх занять, послідовність та етапність навчання складних танцювальних композицій лише після відшліфування всіх базових кроків, рухів рукою, головою, стегнами  та ін.

Саме тут побачила і відчула різноманітність рухів у всій лінійці повільних і швидких бальних танців: вальс, класичне танго та аргентинське танго, румба, фокстрот, night club step,  сальса, самба, південний та північний свінг, бачата, мамба та ін.

Приємно, що ця американська мережа танцювальних студій, заснована українцем Arthur Murray в Америці понад 100 років тому (1912р.)  не лише навчає за індивідуальною програмою, але й відслідковує динаміку персонального танцювального розвитку, має чіткі алгоритми класичного виконання того чи іншого  танцю.

Так поступово удосконалюється і моя танцювальна майстерність:

Коротенька динаміка у відео:

Грудень 2020 року – перше танго

Квітень 2021 – моє аргентинське танго під музику українського танго «Усміх твій таємничий»

Станом на осінь 2020 року улюбленими вважала вальс і танго, вперше відкрила для себе румбу.

Румба стала улюбленою станом на початок 2021 року.

А весною 2021 року до улюблених додався новий танець – складний у ритмі та кроках – фокстрот.

Ось так, коли душа танцює.

Танго вечір від Arthur Murray dance studio. Це неймовірно, вишукано і високо фахово! Дякуємо нашим тренерам!

Best of the Best 2021. До Аргентини з любов’ю!