Шлях завдовжки в півстоліття

 

Мої батьки

П’ятдесят років минуло, відколи поєднали свої долі тернопільчани Надія Григорівна та Богдан Васильович Лущики. 27 січня 2013 року вони відсвяткували золоте весілля. Їхнє подружнє життя можна назвати взірцем взаєморозуміння, підтримки, гармонійності. У молодості обоє, продовжуючи родинну династію, обрали професію лікаря.

Вони пройшли руч-об-руч довгий життєвий шлях і виховали двох доньок, які теж присвятили себе медицині. Нині в Лущиків підростають четверо онуків.
Доньки Уляна й Наталя згадують, що тато й мама змалечку прищеплювали дітям любов до праці. Мама долучала дівчаток до хатніх справ, учила куховарити, шити, плести, вишивати. Вона була переконана, що жінка має бути справжньою берегинею сім’ї. Тато ж «відповідав» за заняття спортом.

Обов’язкова ранкова зарядка, а крім того волейбол, футбол, теніс, плавання, лижі, ковзани, біатлон, стрільба, шахи – і це ще неповний перелік. Коли дочки підросли, почалися цікаві подорожі всією родиною: по шевченківських місцях, до Криму, на Кавказ, у Москву, Ленінград, до Прибалтики, Молдови, Білорусі… Це формувало в сестер витривалість, відповідальність, наполегливість, цілеспрямованість.

– Батьки із самого початку привчали нас до самостійності, – каже Уляна Лущик. – А ще вони створювали всі умови, щоб ми могли вільно розвивати свої здібності.

Ті найважливіші людські чесноти, які мама й тато сповідували все життя, вони зуміли передати нам і виховати в онуках. Заронили в наші душі оті зернятка, з яких згодом поступово виросли працьовитість, правдивість, уміння поважати інших та прагнення до постійного самовдосконалення.

Надія Григорівна та Богдан Васильович, прагнучи йти в ногу з часом, і сьогодні стежать за всім новим, що з’являється в медицині та педагогіці, за тим, що відбувається в Україні й світі. Тому в дні, коли збирається родина, із ними завжди цікаво спілкуватися й дітям, і онукам. Багатий життєвий досвід, глибока мудрість, міцні фахові знання, добра ерудованість, активна громадянська позиція – усе це є зразком для наслідування молодому поколінню.

 

Можна лише подивуватися тому, як і на порозі золотого весілля молодо блищать очі в цього подружжя, як і досі перегукуються їхні серця, й побажати Надії Григорівні та Богданові Васильовичу прожити ще багато щасливих років у любові й злагоді.

Ой летіли дикі гуси
І вітання вам на крилечках несли.
Щиро зичать рідні й друзі,
Щоб у щасті ви та в злагоді жили.